Стаття 51 Статуту ООН визнає невід’ємне право на індивідуальну або колективну самооборону в разі збройного нападу — до того часу, поки Рада Безпеки не вживе заходів, необхідних для підтримання міжнародного миру й безпеки. Держава, яка посилається на самооборону, має повідомити про це Раду. Принцип пропорційності за Статутом стосується масштабу й обсягу сили, необхідних для оборонної мети; він відрізняється від пропорційності окремого нападу за МГП.
Самооборону обмежують мета й необхідність
Пропорційність у jus ad bellum ставить питання, чи обмежене загальне застосування сили тим, що необхідно для припинення або відбиття збройного нападу та протидії загрозі. Це не підрахунок жертв з обох сторін. Необхідність не означає, що спершу треба вичерпати всі можливі невійськові варіанти; вона вимагає, щоб застосування сили було відповіддю на збройний напад і було потрібне для досягнення оборонної мети.
Ці принципи не дають автоматичного права демонтувати систему управління противника. Норма звичаєвого права МКЧХ про пропорційність під час нападу застосовується до окремих нападів за МГП. Чи є конкретне застосування сили необхідним і пропорційним, визначають оборонна мета та обставини.
МГП і далі регулює кожен напад
Навіть коли держава діє в порядку самооборони, МГП регулює спосіб ведення нею бойових дій. Під час кожного нападу необхідно розрізняти військові цілі, цивільних осіб і цивільні об’єкти, уникати очікуваної супутньої шкоди, надмірної порівняно з конкретною і безпосередньою військовою перевагою, що передбачається, та вживати здійсненних запобіжних заходів. Стаття 57 Додаткового протоколу I визначає основні запобіжні заходи. Дотримання jus ad bellum не доводить дотримання МГП, і навпаки.
Окреме правило для конкретного нападу викладено в матеріалі пропорційність під час нападу. Про перевірки та правові обмеження в Ізраїлі див. як Ізраїль перевіряє рішення щодо вибору цілей.