Виплати Палестинської адміністрації ув’язненим і «мученикам» є соціальною політикою із серйозними наслідками для безпеки та дипломатії. Система охоплювала ув’язнених в Ізраїлі та родини загиблих або поранених, зокрема людей, причетних до нападів. Критики зосереджуються на правилах отримання допомоги, що пов’язують її з ув’язненням або обставинами смерті; Палестинська адміністрація називала ці виплати соціальною підтримкою. Текст угоди Осло II.
Як визначалося право на виплати
Історично закони й нормативні акти Палестинської адміністрації передбачали виплати через окремі канали, зокрема Комісію у справах затриманих і колишніх затриманих та Комісію у справах ув’язнених ОВП. Критики вказували на шкали виплат, що залежали від часу перебування у в’язниці й могли корелювати з тривалістю вироку та тяжкістю правопорушення. Така структура прямо пов’язує політику з засудженими особами, хоча сама по собі не доводить мотивів конкретного нападу.
Ізраїльські та американські посадовці заперечували проти використання державних коштів для винагороди за насильство чи заохочення до нього. Закон США Тейлора Форса, ухвалений у 2018 році, обмежив надання Палестинській адміністрації певної американської допомоги, доки адміністрація США не засвідчить припинення виплат особам, ув’язненим за тероризм, та їхнім родинам. На цій сторінці не визначається частка бюджету і не стверджується, що доведено причинний вплив на рішення про напади.
Чому ця політика залишається предметом суперечок
Суперечки стосуються і отримувачів, і правил виплат: прихильники називають програму допомогою родинам і людям, яких торкнулося ув’язнення; опоненти вважають, що прив’язка допомоги до ув’язнення створює систему стимулів, яка прославляє насильство. Зважений опис має відрізняти задокументовану політику від тверджень про особисті мотиви нападника. Ширшу фінансову кризу Палестинської адміністрації розглянуто на сторінці про врядування.