Антисемітизм — це упередження або ненависть до євреїв. Він проявляється у твердженнях, ніби євреї як група небезпечні чи нелояльні, у теоріях змови про єврейську владу, а також у діях, що виключають євреїв або нападають на них через їхню єврейську ідентичність. Голокост став його найкатастрофічнішим сучасним проявом: нацистська Німеччина та її союзники вбили шість мільйонів європейських євреїв у період із 1933 до 1945 року.
На цій сторінці простежується історія від давніх і середньовічних антиєврейських уявлень до сучасного расового антисемітизму та Голокосту. На пов’язаних сторінках пояснюється, як антисемітизм проявляється у повсякденному житті та державній політиці, як заперечення Голокосту спотворює історичні свідчення та коли висловлювання проти Ізраїлю переходять межу й стають антисемітизмом.
Від давніх упереджень до середньовічних міфів
Упередження проти євреїв виникли задовго до появи сучасного слова. Меморіальний музей Голокосту США відносить європейські антиєврейські уявлення до античності та раннього християнства. У першому тисячолітті християнської ери деякі церковні діячі поширювали колективне звинувачення євреїв у смерті Ісуса й трактували відмову євреїв прийняти християнство як доказ нелояльності. Ці вчення поширювалися в суспільствах, де євреї були меншиною, і сприяли тому, що релігійна відмінність стала підставою для виключення.
Особливо небезпечною неправдою був кривавий наклеп — вигадане звинувачення, ніби євреї вбивали християнських дітей для ритуалів. Перший задокументований середньовічний випадок у Європі, про який згадує Музей, стосувався Вільяма з Норвіча у 1144 році. У 1475 році євреїв у Тренто катували, змушуючи зізнатися, а потім стратили після того, як смерть дитини неправдиво приписали їм. Такі звинувачення перетворювали чутки на насильство й відроджувалися в наступні століття. Історія кривавого наклепу, укладена Музеєм, документує ці випадки та їхні наслідки.
Сучасні упередження змінюють лексику
У міру того як європейські суспільства ставали світськішими, ворожість до євреїв не зникла. Політичні рухи дедалі частіше зображували євреїв як расову чи національну загрозу, навіть якщо їхні родини жили в країні поколіннями. Саме слово «антисемітизм» з’явилося наприкінці XIX століття; упередження, яке воно описує, набагато давніше. У різні епохи повторювався один і той самий прийом: покладати на євреїв колективну провину за суспільні проблеми замість того, щоб судити про людей як про окремих осіб.
У нацистській Німеччині ці ідеї стали державною політикою. Після того як Адольф Гітлер став канцлером 30 січня 1933 року, режим організував загальнонаціональний бойкот єврейських підприємств 1 квітня. Невдовзі закони обмежили права єврейських студентів і фахівців. Нюрнберзькі закони у вересні 1935 року позбавили євреїв громадянства та заборонили шлюби між євреями й людьми, яких класифікували як осіб «німецької або спорідненої крові». Потім нацистська влада змушувала єврейських власників передавати майно й засоби до існування. Матеріал Музею про антиєврейське законодавство довоєнної Німеччини показує, як дискримінацію закріплювали в законах і адміністративній практиці.
Переслідування переростає в масове вбивство
9 і 10 листопада 1938 року нацистські лідери скоординували загальнонаціональний погром, відомий як «Кришталева ніч». Було спалено понад 1 400 синагог, тисячі єврейських підприємств розгромлено, а близько 26 000 єврейських чоловіків ув’язнено в концентраційних таборах. Під час Другої світової війни переслідування режиму ще більше посилилися та перетворилися на систематичне масове вбивство. У 1941–1945 роках нацистська Німеччина та її пособники вбивали євреїв під час масових розстрілів, через смертельні умови утримання, газові фургони та вбивчі центри. Вступ Музею Голокосту до теми Голокосту описує цей процес і підтверджує число загиблих — шість мільйонів.
Знання цієї історії допомагає розпізнавати антисемітизм, коли старі звинувачення повертаються в нових формах: твердження про таємний контроль євреїв, вимоги колективно відповідати за дії інших або погрози єврейським установам. Перегляньте пов’язані вище сторінки, щоб ознайомитися з конкретними прикладами, доказами та практичними способами реагування.