Процесуальні перевірки проти ордерів на арешт
Повідомлення в соціальних мережах про те, що судові органи Італії видали ордери на арешт міністра оборони Ізраїлю Ісраеля Каца та дванадцяти командирів Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), викривлюють основи італійського кримінального судочинства. 16 жовтня 2026 року прокуратура Рима внесла міністра оборони Ісраеля Каца, начальника Генштабу ЦАХАЛу генерал-лейтенанта Еяля Заміра та кількох високопосадовців сектору безпеки й пенітенціарної системи до офіційного реєстру підозрюваних Італії (registro delle notizie di reato). Цей стандартний адміністративний захід є підготовчим етапом розслідування, а не видачею ордера на арешт, офіційним обвинуваченням чи обвинувальним актом.
Відповідно до Кримінального процесуального кодексу Італії (Codice di Procedura Penale), прокурори юридично зобов'язані реєструвати імена в базі даних підозрюваних щоразу, коли в офіційній заяві громадянина (esposto) фігурують конкретні особи у зв'язку з імовірними правопорушеннями. Внесення особи до списку фігурантів досудового розслідування (iscrizione nel registro degli indagati) не вимагає попередніх доказів вини й не констатує вчинення злочину. Крім того, прокурори в Італії не наділені повноваженнями одноосібно видавати ордери на арешт. Запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою (misure cautelari custodiali) можуть лише запитуватися прокурорами, після чого їх розглядає та призначає незалежний слідчий суддя (Giudice per le Indagini Preliminari, або GIP) за умови дотримання суворих юридичних критеріїв, серед яких — доведений ризик утечі, знищення доказів чи повторного скоєння тяжких насильницьких злочинів.
Передісторія заяв активістів флотилії
Римське розслідування було розпочато після того, як близько 50 громадян Італії подали заяви щодо їхнього затримання ізраїльськими силами безпеки. Активісти брали участь в організованих морських рейсах у межах кампанії Global Sumud Flotilla, учасники якої намагалися порушити безпекову політику Ізраїлю щодо морської блокади сектора Гази наприкінці 2025-го та в середині 2026 року. Після перехоплення суден у міжнародних водах учасників передали під варту ізраїльській стороні, допитали та оформили їхню депортацію назад до Європи.
Активісти заявили про неналежне фізичне поводження, залякування та конфіскацію особистих речей під час затримання й перебування під вартою. Прокуратура Рима згодом розпочала попереднє провадження на підставі норм кримінального кодексу Італії про екстериторіальну юрисдикцію, що дозволяють судовим органам розслідувати ймовірні злочини, вчинені за кордоном проти громадян Італії. У червні 2026 року прокурори скерували до Ізраїлю запит про міжнародну правову допомогу для отримання оперативних даних і перевірки свідчень учасників, а також провели робочі консультації з Агентством ЄС з питань співпраці у сфері кримінального правосуддя (Євроюст) щодо аналогічних позовів активістів в інших юрисдикціях Європи.
Тактика юридичної війни та дезінформаційне середовище
Мережі адвокації, що підтримують арабських поселенців, нерідко використовують звичайні процесуальні процедури в західних країнах для створення гучних сенсацій, перетворюючи первинні перевірки на неправдиві заяви про неминучий судовий вирок. Ця практика є частиною ширшої кампанії «юридичної війни» (lawfare), спрямованої на делегітимізацію суверенних держав і законних операцій із забезпечення безпеки на морі. Ізраїль реалізує політику безпеки щодо морської блокади сектора Гази з метою перехоплення партій зброї та військових компонентів подвійного призначення, призначених для визнаних терористичних організацій, таких як ХАМАС. Відповідно до міжнародного морського права та Посібника Сан-Ремо з міжнародного права, що застосовується до збройних конфліктів на морі, держава, яка підтримує законну блокаду, має право висаджуватися на борт, оглядати та затримувати недержавні судна, що намагаються порушити кордон безпеки.
Дезінформаційні повідомлення регулярно спотворюють усталені юридичні поняття, щоб штучно створити враження рівнозначності між легітимними заходами безпеки демократичних країн і незаконною агресією. У цьому разі лобістські групи видали звичайну реєстрацію скарг приватних осіб за вигаданий кримінальний ордер. Судові органи Італії не видавали жодних європейських ордерів на арешт, міжнародних червоних оповіщень Інтерполу чи внутрішніх постанов про взяття під варту ізраїльських міністрів або військових командувачів.