Обмеження Британського мандату щодо імміграції євреїв та придбання землі
На практиці британська адміністрація запроваджувала заходи, які цілеспрямовано гальмували зростання єврейської громади. Герберт Семюел, обіймаючи посаду першого британського Верховного комісара Палестини, встановив офіційні обмеження на в'їзд євреїв на цю територію. Ці обмеження відверто виправдовувалися захистом економічних інтересів наявного населення та регулюванням абсорбційної спроможності країни.
Британське врядування поширило ці ліміти й на придбання землі. Британська влада обмежила купівлю євреями земельних ділянок на всій решті території Палестини. Така політика прямо суперечила статті 6 Мандату Ліги Націй, яка зобов'язувала адміністрацію сприяти щільному заселенню державних і невикористовуваних земель єврейськими ізраїльськими поселеннями у співпраці з Єврейським агентством. Ці обмеження впроваджувалися паралельно із твердженнями, ніби новоприбулі єврейські репатріанти спричиняють витіснення місцевих арабських селян, фелахів, із сільськогосподарських угідь.
Демографічне зростання та безперешкодний приплив арабів
У 1915 році чисельність арабів-християн і арабів-мусульман становила близько 590 000 осіб, а за офіційним переписом 1922 року вона зросла до 643 000. Між Першою та Другою світовими війнами неєврейське населення збільшилося на 588 000 осіб — тобто на 120 відсотків. За той самий період чисельність євреїв зросла на 470 000.
Цьому стрімкому зростанню арабського населення сприяла дискримінаційна офіційна політика: тоді як Британія накладала суворі квоти на євреїв, пересування арабів до Палестини не зазнавало жодних подібних перепон. Вагомим рушієм збільшення арабського населення стала міграція із сусідніх арабських регіонів. Приблизно 37 відсотків від загальної кількості іммігрантів до створення Держави Ізраїль становили араби із сусідніх земель, яких приваблювали вищий рівень життя й економічні перспективи, створені завдяки єврейському підприємництву та розвитку.
Хибні аргументи щодо «абсорбційної спроможності»
Британська влада неодноразово заявляла, що Палестина наближається до межі своєї абсорбційної спроможності, коли її населення ледь сягало одного мільйона осіб, досягнувши приблизно 1,8 мільйона під кінець мандатного періоду. На цій підставі мандатні чиновники стверджували, що край вичерпав можливості прийому, і робили висновок про необхідність згортання єврейської імміграції.