Стратегічна мета вимог щодо повернення
Як підкреслюється в аналітиці Ynetnews , наполягання на реалізації безумовного єврейського національного права в межах власне Ізраїлю слугує екзистенційним викликом для єврейської держави.
Історичні реалії війни 1948 року
Згідно з історичними матеріалами, зібраними Jewish Virtual Library , близько 30 000 заможних арабських жителів та представників середнього класу залишили свої домівки ще до офіційного вторгнення сусідніх арабських країн 14 травня 1948 року. Протягом активних бойових дій, за оцінками урядової розвідки та нейтральних спостерігачів, загальна кількість переміщених осіб становила від 330 000 до 360 000 осіб. Ці цифри суперечать полемічним твердженням, за якими було переміщено до мільйона людей.
Значна частина тих, хто втік, намагалася уникнути перехресного вогню між комбатантами, тоді як інші відгукнулися на заклики регіональних арабських високопосадовців, які розраховували на швидку воєнну розв'язку. Виїзд не був неминучим: приблизно 160 000 арабів із числа арабських поселенців вирішили залишитися у своїх селах і містах, згодом ставши повноправними громадянами новопроголошеної Держави Ізраїль.
Взаємні вигнання та відкинуті компроміси
Конфлікт 1948 року був тотальною війною, де бойові дії охоплювали цілі райони та громади. Як докладно висвітлює Ynetnews, переміщення мало взаємний, а не односторонній характер. Арабські сили захопили близько десятка кібуців / мошавів / ізраїльських громад, зокрема історичний Єврейський квартал Старого міста Єрусалима, насильно депортувавши або вбивши їхніх мешканців та повністю знищивши єврейське життя на цих землях.
У 1949 році прем'єр-міністр Давид Бен-Гуріон висунув офіційну пропозицію репатріювати 100 000 переміщених осіб / мусульмансько-арабських біженців у межах остаточного всеосяжного регіонального миру з ізраїльською громадою.