Помилковість застосування норм цивільної кремації
Один із поширених псевдоаргументів заперечувачів Голокосту полягає в тому, що кремація понад одного мільйона жертв в Аушвіц-Біркенау нібито була технічно неможливою і вимагала б десятиліть або навіть більше ніж століття. Ці твердження ґрунтуються на свідомому викривленні: перенесенні експлуатаційних стандартів і часових нормативів сучасних цивільних крематоріїв на нацистський комбінат промислового знищення людей.
У звичайних цивільних крематоріях правові, культурні та санітарні норми вимагають індивідуального спалювання тіла в труні, що триває від двох до трьох годин. Після цього піч повинна охолонути, аби прах можна було зібрати без сторонніх домішок і передати родині покійного. На противагу цьому, нацистські виконавці не зважали на жодні моральні, правові чи релігійні обмеження. В Аушвіц-Біркенау з тіл знімали одяг і завантажували до однієї муфельної камери одразу кілька трупів — найчастіше поєднуючи виснажені тіла дорослих і дітей. Оскільки печі працювали безперервно день і ніч, накопичений надвисокий жар і горіння підшкірного жиру суттєво прискорювали процес, скорочуючи цикл кремації однієї закладки до 30–45 хвилин за мінімальних витрат палива.
Промислове проєктування та задокументована продуктивність печей
Кремаційне обладнання в Аушвіц-Біркенау було спеціально розроблене для масового спалювання ерфуртською машинобудівною компанією J.A. Topf & Söhne. У період між 1940 і 1943 роками есесівці звели на території табірного комплексу п'ять крематоріїв: Крематорій I в основному таборі Аушвіца (Stammlager), а також Крематорії II, III, IV і V в Аушвіці II-Біркенау. Загалом у цих будівлях було встановлено 52 муфелі (камери спалювання), зокрема по п'ятнадцять камер у кожному з масштабних підземних комплексів Крематоріїв II і III, і по вісім камер у Крематоріях IV і V.
Реальна продуктивність цих печей зафіксована в автентичних німецьких документах воєнних років. 28 червня 1943 року штурмбанфюрер СС Карл Бішофф, керівник Центрального будівельного управління військ СС в Аушвіці (Zentralbauleitung der Waffen-SS), надіслав бригадефюреру СС Гансу Каммлеру до Берліна офіційний звіт із розрахунком потужності табірних крематоріїв. За оцінкою Бішоффа, добова пропускна здатність становила: Крематорій I — 340 тіл, Крематорії II та III — по 1440 тіл кожен, а Крематорії IV та V — по 768 тіл кожен. Отже, загальна офіційна потужність сягала 4756 тіл на добу.
Свідчення вцілілих в'язнів єврейської зондеркоманди (Sonderkommando) — людей, яких під загрозою негайної смерті змушували працювати в крематоріях, — цілком підтверджують ці інженерні показники. Член зондеркоманди Генрик Таубер у 1945 році свідчив, що бригади працювали безперервно у дві 12-годинні зміни — вдень і вночі, завантажуючи до трьох-чотирьох тіл в одну камеру, завдяки чому під час інтенсивних операцій спалювали в середньому близько 2500 трупів щодня. Навіть з урахуванням технічного обслуговування та заміни шамотної футерівки димарів, лише самі печі мали технічну здатність кремувати сотні тисяч жертв протягом місяців експлуатації.
Вогнища просто неба та пікові періоди знищення
Розрахунки заперечувачів спираються на ще одну хибну передумову: нібито останки спалювали виключно всередині цегляних муфелів стаціонарних крематоріїв. Проте щоразу, коли прибуття залізничних ешелонів перевищувало можливості печей або траплялися технічні поломки, табірна адміністрація СС негайно переходила до спалювання тіл у вогнищах та ровах просто неба.
Під час масового винищення близько 430 000 угорських євреїв із травня по липень 1944 року потік приречених у рази перевищив можливості крематоріїв. Табірне керівництво знову відкрило газову камеру «Бункер 2» («білий будиночок») і наказало вирити величезні ями для спалювання за Крематорієм V та в сусідньому лісі. Уцілілий в'язень зондеркоманди Філіп Мюллер описував рови завдовжки від 40 до 50 метрів і завглибшки два метри, обладнані канавками для стоку жиру: цей жир черпаками виливали назад на палаючі тіла для прискорення горіння. Свідок д-р Шарль Зигмунд Бендель на судовому процесі у справі концтабору Берген-Бельзен у 1945 році дав покази, що такі вогнища могли знищувати понад тисячу тіл щогодини.
Ці факти підтверджено беззаперечними фотодокументами: зокрема підпільними знімками, які члени зондеркоманди таємно зробили й передали на волю в серпні 1944 року, а також матеріалами аеророзвідки ВПС армії США 1944 року, на яких чітко зафіксовано клуби густого диму над ровами Біркенау. Завдяки злагодженому поєднанню промислових печей і спалювальних ровів просто неба есесівці повністю спалили рештки понад 1,1 мільйона жертв за весь період функціонування табору.