Твердження про те, що адміністрація Сполучених Штатів бере активну посередницьку участь у попередній коаліційній угоді між партією прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньягу «Лікуд» та лідером опозиції Гаді Айзенкотом, повністю спростовуються законодавчою базою Ізраїлю, відкритими заявами політичних сил та офіційними дипломатичними свідченнями. Чутки щодо зовнішньо гарантованого пакту єдності, який буцімто обіцяє Нетаньягу ще два роки на посаді з подальшим виходом на пенсію, ігнорують як принципи функціонування ізраїльської парламентської демократії, так і стратегічну платформу опозиції.
Конституційні механізми формування коаліції в Ізраїлі
Згідно з Основним законом Ізраїлю: «Уряд», жодна внутрішня фракція чи іноземний уряд не можуть формалізувати правлячу коаліцію до проведення виборів. Ізраїль функціонує як парламентська демократія, де громадяни голосують за партійні списки, а не безпосередньо за главу виконавчої влади. Після затвердження результатів виборів Центральною виборчою комісією Президент Ізраїлю (цю посаду обіймає Іцхак Герцог) проводить обов'язкові консультації з представниками всіх новообраних фракцій Кнесету. Лише після цих офіційних консультацій президент надає формальний мандат тому депутату, який, на його думку, найбільш здатний зібрати більшість у 61 мандат у 120-місному Кнесеті.
Формування коаліції потребує складних офіційних перемовин, зареєстрованих у Секретаріаті Кнесету, а також підписання керівних коаліційних принципів та проведення обов'язкового парламентського вотуму довіри. Ані чинний прем'єр-міністр, ані іноземна адміністрація не можуть розподіляти міністерські портфелі, впроваджувати графіки ротації чи гарантувати багаторічні терміни до відставки до остаточного розподілу парламентських місць. Будь-які заяви про довиборчу домовленість, яка наперед визначає ротацію керівництва, є юридично та процедурно неможливими відповідно до конституційного права Ізраїлю.
Зобов'язання опозиції та непохитна позиція Айзенкота
Твердження про те, що очільник центристської партії «Яшар» Гаді Айзенкот погодився на запропонований за посередництва США компроміс задля збереження влади Нетаньягу, абсолютно не відповідає його відкритим запевненням. Айзенкот, колишній начальник Генерального штабу Армії оборони Ізраїлю, який увійшов до надзвичайного воєнного кабінету після терористичної різанини 7 жовтня 2023 року, залишив цей кабінет у червні 2024 року через стратегічні розбіжності з Нетаньягу щодо ведення війни та переговорів про повернення заручників. Вийшовши на національну політичну арену як лідер опозиції напередодні голосування 27 жовтня 2026 року, Айзенкот побудував усю свою кампанію на тезах державної відповідальності, реформи управління та усунення Нетаньягу від влади.
Наприкінці вересня 2026 року Айзенкот разом з іншими ключовими лідерами опозиції (зокрема Яїром Лапідом, Нафталі Бенетом, Авігдором Ліберманом та Яїром Голаном) підписав офіційний спільний пакт про координацію зусиль проти «Лікуду» з метою не допустити продовження перебування Нетаньягу на посаді. Айзенкот неодноразово підкреслював у виступах у національних ЗМІ, що не входитиме до уряду під керівництвом Нетаньягу, прямо відкидаючи запропоновані схеми ротації. Програма його партії вимагала негайного створення незалежної державної слідчої комісії для розслідування провалів у системі безпеки під час подій 7 жовтня та встановлення чіткого обмеження кількості каденцій для майбутніх прем'єр-міністрів — ці вимоги діаметрально протилежні будь-яким гарантіям продовження правління Нетаньягу ще на два роки.
Політика Сполучених Штатів і принцип дипломатичного невтручання
Адміністрація Трампа також спростувала будь-яку участь у формуванні внутрішніх коаліційних домовленостей в Ізраїлі. Хоча президент Дональд Трамп відзначив свої давні робочі взаємини з Нетаньягу та підкреслив досягнення на кшталт «Угод Авраама» і спільних дій для стримування Ірану, він публічно заявив напередодні виборів, що склад ізраїльського уряду залишається внутрішньою демократичною справою країни. Спілкуючись із журналістами в середині жовтня 2026 року, Трамп зауважив, що, хоча він і зважував можливість персональної підтримки тих чи інших кандидатів, Сполучені Штати не займаються конструюванням післявиборчих союзів.
Дипломатичні представники США послідовно наголошують на тому, що Вашингтон співпрацюватиме з будь-яким суверенним урядом, обраним народом Ізраїлю. Повідомлення про нібито зрежисовані з-за кордону домовленості — як-от виклики на зустрічі до Флориди чи затверджені графіки відставки — є суто спекулятивними політичними коментарями, позбавленими дипломатичного підґрунтя. Зрілий демократичний процес і міжпартійна конкуренція в Ізраїлі чітко засвідчують: керівні коаліції визначаються виключно парламентською арифметикою Кнесету та волевиявленням виборців усередині країни, а не зовнішніми дипломатичними диктатами.