Відчутний економічний спад і знецінення національної валюти
Твердження про те, що американські санкції не мають відчутних наслідків для уряду Ірану, цілковито спростовуються економічною статистикою та визнаннями самих офіційних посадовців. Односторонні заходи тиску США мають колосальний ефект, адже транснаціональні корпорації та світові фінансові інституції віддають перевагу доступу до ринку та банківської системи США перед торгівлею з Тегераном. Як наслідок, іноземні фірми неухильно дотримуються обмежень Вашингтона, аби не зазнати штрафних санкцій та ізоляції, позбавляючи іранський режим іноземного капіталу й торговельних каналів.
Цей масштабний збій спричинив обвальне падіння курсу іранського ріала. У 2013 році валюта торгувалася на рівні приблизно 30 000 ріалів за один американський долар, проте до вересня 2018 року знецінилася до 150 000 ріалів за долар. Настільки стрімка девальвація спровокувала злет цін на імпортні товари, змусила вітчизняних виробників розривати чинні договори та спричинила глибоку рецесію промислового сектору по всій країні.
Закриття заводів і дестабілізація ринку праці
Внутрішні наслідки американських санкцій були змушені визнати навіть державні медіаресурси країни. Офіційне іранське інформаційне агентство IRNA оприлюднило дані, що майже 70 відсотків промислових підприємств, цехів і гірничодобувних комплексів країни повністю припинили діяльність або збанкрутували. Одночасно рівень безробіття підскочив до 12,1 відсотка, позбавивши роботи понад три мільйони громадян.
Стрімке зростання напруги викликало тривогу в аналітичному звіті парламенту Ірану, де підкреслювалося, що масове безробіття становить пряму загрозу для стабільності режиму. Міжнародні моніторингові інституції зафіксували схожі кризові явища: Міжнародний валютний фонд спрогнозував послідовне падіння ВВП на 1,5% і 3,6% на тлі різкого обвалу продажу нафти, тоді як Світовий банк оцінив економічний спад у 3,7% при інфляції, що досягла 31,2%.
Поглиблення фінансової ізоляції та цілеспрямований правозастосовчий контроль
Заходи тиску з боку Сполучених Штатів були суттєво розширені, щоб унеможливити обхід санкцій та перекрити доходи держави. Державний секретар США Марко Рубіо наголосив, що ініціативи Міністерства фінансів під керівництвом міністра Скотта Бессента активно виявляють і ліквідують будь-які лазівки для обходу санкцій, водночас блокуючи морський експорт нафти режимом. Рубіо зазначив, що дія економічних заходів має кумулятивний ефект, оскільки Іран щодня зазнає колосальних збитків; він підкреслив: щойно вичерпається та незначна кількість барелів нафти, яка ще лишається на танкерах у морі, фактично всі нафтові доходи режиму розвіються. Він також підтвердив, що економічна кампанія Вашингтона руйнує економіку Тегерана й усуває поточну необхідність у проведенні масштабних бойових операцій.
Крім того, міжнародні союзники вжили синхронних заходів для обмеження фінансових і комерційних мереж Ірану. Зокрема, Канада запровадила новий пакет обмежень проти одинадцяти іранських юридичних осіб, серед яких опинилися провідні інституції — Bank Melli, Bank Mellat, National Iranian Oil Company та National Iranian Tanker Company.