Що заявила організація Спеціальний доповідач ООН щодо палестинських територій
Solidarity to the Australian anti-apartheid movement.
No genocide should go unstopped and unpunished. And if governments forget how to act according to their obligations, it is an act of responsibility on the part of citizens to demand justice.Франческа Альбанезе опублікувала заяву про солідарність із австралійським рухом проти апартеїду 16 листопада 2026 року.
Фраза «австралійський рух проти апартеїду» розглядає апартеїд як стан речей, якому цей рух протистоїть. У тексті від 16 листопада не названо жодної австралійської організації, міста, статуту чи судової справи. Не зазначено, хто саме нібито практикує апартеїд, де саме або впродовж якого періоду. Формулювання про солідарність подає ярлик «апартеїд» як уже встановлений факт у самій назві руху. Це ж речення не містить жодних висновків експертиз, цифрових даних чи джерел походження цього визначення.
Наступне твердження стосується юридичної кваліфікації «геноцид», вжитої у фразі про те, що жоден геноцид не має залишатися незупиненим і безкарним. Таке формулювання представляє геноцид як протиправне діяння, яке все ще можна зупинити, і як злочин, що підлягає покаранню. Причиною в цьому реченні виступає сам геноцид, а наслідком — вимога покласти йому край і притягнути винних до відповідальності. У дописі стосовно цього терміна не наведено ані кількості жертв, ані дати, ані місця, ані винуватця, ані міністерства чи судового органу. Не вказано також, яка саме база даних, відомство чи судове рішення сформулювали такий висновок.
Слова «незупинений» та «безкарний» стверджують, що геноцид триває й досі, а покарання так і не відбулося. Публікація за 16 листопада не містить відомостей про будь-яку поточну операцію, призупинення дій, судовий розгляд або вже накладене чи ненакладене покарання. Ці два прикметники слугують опорною точкою для подальшого звернення до урядів і громадян. У самому тексті поряд із ними не наводиться жодної події, судового провадження чи призначеного покарання.
Твердження щодо урядів полягає в тому, що вони мають зобов'язання і можуть забувати про необхідність діяти згідно з ними. У дописі не названо жодної держави, столиці, статті міжнародного договору або незробленого кроку. Слово «зобов'язання» вжито без посилання на будь-який правовий документ у цьому ж тексті. У реченні не згадується конкретний уряд чи обов'язок, про який нібито забули.
Підсумкова теза стверджує, що коли уряди забувають про ці зобов'язання, «вимога справедливості з боку громадян стає проявом відповідальності». Цей рядок проголошує громадянський обов'язок. Проте в дописі не уточнюється, про яких саме громадян ідеться, як і не вказуються відповідний орган чи засоби правового захисту. Поняття «справедливість» у тексті не має визначення та не прив'язане до конкретного зафіксованого вироку чи номерної судової справи.