Увага громадськості до міської економічної політики посилилася після того, як мер Нью-Йорка Зоран Мамдані представив план своєї адміністрації щодо продуктових магазинів на саміті DealBook від New York Times, що супроводжувалося ширшим політичним аналізом, опублікованим у New Lines Magazine. У центрі дискусії опинилася ключова ініціатива мерії — відкрити комунальні продуктові магазини, які продаватимуть товари на 30% дешевше, ніж звичайні роздрібні мережі. Під час виступу на сцені очільнику найбільшого міста США поставили запитання про фінансову обґрунтованість цієї політики: як муніципальні магазини зможуть забезпечити 30-відсоткову знижку, якщо традиційні комерційні супермаркети виживають за мінімальної рентабельності всього в один–чотири центи на долар? У відповідь на це єдиною конкретною цифрою, яку озвучив Мамдані, був нуль. Замість детальних фінансових розрахунків він прямо визнав, що міські магазини не будуть самоокупними й утримуватимуться за рахунок бюджетних коштів, перевівши розмову на порівняння з метрополітеном, публічними бібліотеками та людською гідністю, так і не повернувшись до базових математичних розрахунків.
Це визнання щодо постійного субсидування викликало гостру фінансову критику, пов'язану з викривленням ринку та безперервним борговим тягарем для платників податків. Як зазначають у коментарях за підсумками саміту, незалежний бакалійник, зазнавши збитків, змушений закритися, тоді як збитки муніципального магазину лягають безпосередньо на плечі платників податків, змушуючи містян платити далі — незалежно від того, ефективно працює заклад чи ні. Запланована сума в 70 млн доларів на відкриття перших п'яти комунальних магазинів є лише «вхідним квитком», тоді як щомісячні витрати на покриття 30-відсоткової знижки адміністрація досі не оприлюднила. До того ж програма розрахована на всіх жителів Нью-Йорка без винятку, зокрема й на заможних, а це означає, що банкір і мати-одиначка отримають абсолютно однаковий субсидований лоток яєць, але мати-одиначка зі своїх податків допомагатиме сплачувати за обидва. Тим часом приватні бакалійні крамнички по сусідству мусять і далі сплачувати звичайну оренду й податки на нерухомість, конкуруючи безпосередньо з підтримуваним владою підприємством, яке звільнене від цих виплат і може бути нескінченно збитковим. Це дає критикам підстави стверджувати, що соціалістичні концепції виглядають щедрими лише доти, доки не постає потреба довести їхню математичну життєздатність.
Водночас ширший політичний образ і програмні пріоритети Мамдані вписуються у висхідний рух прогресивних діячів, проаналізований New Lines Magazine. Видання згадує мера Нью-Йорка в одному ряду з такими політиками, як Адам Хамаві в Нью-Джерсі, конгресвумен Рашіда Тлаіб та Абдул Ель-Сайєд, який здобув перемогу на виборах до Конгресу та невдовзі стане першим в історії сенатором-мусульманином на тлі успіху демократів («синьої хвилі»). Ці кандидати уособлюють процес, який аналітики називають поступовим відходом від політики ідентичності в США: політики-мусульмани прогресивного крила не визначають себе суто через релігію й не обмежуються виключно ісламськими нормами, але й не зрікаються своєї віри. Натомість такі лідери, як Мамдані, Тлаіб та Ель-Сайєд, відкрито підтримують права трансгендерів і зосереджують свою діяльність на спільних прогресивних цінностях. Якщо кампанія Ель-Сайєда сфокусована на ухваленні програми «Medicare for All», очищенні політики від великих грошей та реальному наповненні гаманців громадян, а меседж Хамаві закликає обирати медицину замість бомб, то риторика Мамдані напряму пов'язує загальнодоступні програми й міські проєкти з поняттям суспільної гідності.