На підтвердження цієї тенденції Basic Optimism наводить публічні заяви громадських і політичних діячів у країнах Заходу. Зокрема, у Нью-Йорку, за даними видання, мерія описала минуле міста як «історію колонізації, експлуатації та расового гноблення». Водночас у Франції один із партійних лідерів, як повідомляється, заявив присутнім на зібранні, що вони «білі й потворні». Згадуючи спостереження, висловлене десятиліття тому економістом Томасом Совеллом, Basic Optimism зауважує, що заздрість, яку колись зараховували до семи смертних гріхів, сьогодні повсякчас видають за соціальну справедливість.
У відповідь на аргументи про те, що колоніалізм пояснює глобальну нерівність у добробуті, Basic Optimism наводить принципово різні траєкторії розвитку окремих держав. У публікації підкреслено, що Сомалі та Ботсвана здобули незалежність із різницею в шість років, однак сьогодні рівень доходу на душу населення в Ботсвані приблизно вдесятеро вищий. Так само Південна Корея пережила колонізацію та нищівну війну й у 1960 році була такою ж бідною, як Гана, перш ніж досягла розквіту завдяки партнерству із Заходом. Basic Optimism робить висновок, що цим економічним розривом світ завдячує передусім вибору самих націй, а не колоніальній спадщині; видання також додає, що критики західної цивілізації нездатні пояснити її успіх, хоча самі воліють жити за її правилами та інституціями.