Охорона кордонів та масштаби міграції
У період із 2006 по 2012 рік десятки тисяч громадян африканських країн проникли на ізраїльську територію через Синайську пустелю. За даними African Refugee Development Center, приблизно 40 000 осіб залишалися в Ізраїлі без постійного правового статусу, втікши від авторитарного режиму в Еритреї або від збройного конфлікту та звірств у Судані. Уряд Ізраїлю розглядав більшість новоприбулих як трудових мігрантів, які шукають роботу, а не як класичних шукачів притулку, заявляючи, що Ізраїль, як невелика держава, має значно нижчий потенціал інтеграції порівняно з великими західними країнами, які зазнають міграційного тиску.
Розгляд клопотань про надання притулку залишався головним каменем спотикання. В організації Hotline for Refugees and Migrants зазначили, що з понад 13 000 осіб, які подали офіційні заяви про надання притулку до середини 2017 року, статус біженця було офіційно надано лише 10 заявникам. Щоденні адміністративні квоти у пункті обробки звернень Управління з питань народонаселення та імміграції в Тель-Авіві призводили до утворення величезних черг: людям доводилося ночувати просто на тротуарах, аби лише подати документи.
Механізми переселення та угоди з третіми країнами
У відповідь на тривале несанкціоноване перебування іноземців Прем'єр-міністр Біньямін Нетаньягу оголосив про офіційну ініціативу з депортації осіб, які перебувають у країні без законних підстав. Згідно з офіційним курсом, попереднього року було вислано близько 4 000 осіб, водночас планувалися масштабніші заходи щодо тих, хто в'їхав у країну незаконно. Відповідно до оприлюдненого урядового плану мігрантам пропонувався вибір: погодитися на авіаквиток за державний кошт і покинути країну або зазнати безстрокового ув'язнення.
Ізраїльська влада прямо заявила, що не депортуватиме людей безпосередньо до країн їхнього походження або на території, де їхній безпеці загрожуватиме небезпека. Натомість Ізраїль намагався досягти дипломатичних домовленостей щодо переміщення мігрантів до альтернативної африканської держави, якою переважно вважали Руанду, хоча представники самої Руанди публічно заперечували факт укладення такої угоди. За задумом уряду, цей механізм переселення до третьої сторони мав врегулювати проблему нелегального статусу, уникнувши водночас прямого повернення до країн походження.
Юридичні розбіжності та суспільна дискусія
Запропонована політика переміщення викликала запеклий спротив як усередині країни, так і на міжнародному рівні. Правозахисники та релігійні об'єднання стверджували, що направлення вразливих людей до третіх країн суперечить духові захисту біженців. Антидифамаційна ліга та HIAS подали спільне звернення до прем'єр-міністра, попередивши, що в результаті попередніх передач до третіх країн мігранти залишалися без надійного правового захисту й були змушені вирушати в небезпечні мандрівки через зони конфліктів у Південному Судані, Судані та Лівії. Ба більше, African Refugee Development Center задокументував випадки, коли переселені особи стикалися з конфіскацією документів, вимаганням грошей і свавільним триманням під вартою.
Понад 2 000 демонстрантів зібралися біля посольства Руанди в Герцлії, пілоти цивільної авіації публічно відмовлялися виконувати депортаційні рейси, а сотні рабинів підписали петиції із закликом до уряду припинити вислання.
Укріплення кордону та законодавчі заходи
Щоб остаточно зупинити несанкціонований транзит, Ізраїль звів захисний мур на своєму південному кордоні з Єгиптом. Після завершення будівництва прикордонної стіни кількість незаконних перетинів кордону у 2017 році впала до нуля.